Російські Повітряно-космічні сили зберігають один із найбільших флотів важких винищувачів у світі — близько 850–950 бойових літаків класу винищувачів та багатоцільових машин станом на середину 2026 року. Ця цифра включає як модернізовані радянські платформи, так і обмежену кількість машин нового покоління, але реальна боєздатність коливається в межах 60–70% через ремонт, зберігання та втрати.
Сімейство «Фланкер» — Су-27, Су-30, Су-35 — досі формує кістяк повітряного домінування, доповнене перехоплювачами МіГ-31 та першими серійними Су-57. Війна в Україні стала жорстким тестом: російська авіація адаптувалася до тактики дистанційних ударів, але зазнала відчутних втрат сучасних машин і зіткнулася з проблемами виробництва та постачання компонентів.
Технологічні амбіції — вектор тяги, потужні радари та ракети великої дальності — реалізуються нерівномірно. Обмежена кількість Су-57, вища, ніж заявлено, радіолокаційна помітність та залежність від іноземної електроніки стримують прорив. Водночас масовість парку та здатність запускати керовані боєприпаси з безпечної відстані зберігають Росії певну перевагу в регіональних конфліктах.
Спадщина «Фланкера»: як Су-27 перетворився на основу сучасного російського неба
У 1970-х радянські конструктори створили Су-27 у відповідь на американський F-15 Eagle. Важкий двомоторний винищувач з інтегральним планером, розвиненою механізацією крила та потужними двигунами АЛ-31Ф мав забезпечити перевагу в ближньому маневреному бою та дальньому перехопленні. Перші серійні машини піднялися в небо наприкінці 1980-х, а після розпаду СРСР саме це сімейство стало рятувальним кругом для російської авіації.
У 1990–2000-х з’явилися двомісні багатоцільові Су-30 з можливістю дозаправки в повітрі та розширеним озброєнням. Пізніше Су-35С отримав двигуни з тривимірним вектором тяги АЛ-41Ф1С, новий радар «Ірбіс-Е» та посилену планерну міцність. Ці модернізації дозволили літаку виконувати постштопорні фігури навіть з бойовим навантаженням — те, що на Заході часто називають «надманевреністю».
Су-57 став логічним продовженням лінії. Його проєкт ПАК ФА стартував наприкінці 1990-х, перший політ прототипу відбувся 2010 року, а серійне виробництво — лише 2020-го. Літак отримав внутрішні відсіки озброєння, елементи зниження радіолокаційної помітності та спробу інтеграції сенсорів. Проте перехід на повноцінний двигун «виробу 30» (АЛ-51Ф1) затягується, і більшість серійних машин досі літають на перехідних силових установках від Су-35.
Ця еволюція показує типовий російський підхід: брати перевірений важкий планер, послідовно нарощувати можливості та зберігати спадкоємність. Результат — флот, де навіть старі Су-27СМ3 після глибокої модернізації здатні нести сучасні ракети та працювати в єдиній інформаційній мережі.
Актуальний склад авіапарку ВКС РФ: цифри, які говорять більше, ніж здається
Станом на середину 2026 року оцінки незалежних аналітиків та відкритих джерел сходяться на цифрі близько 861 бойового літака винищувального класу. Реальна кількість боєготових машин нижча через тривалі ремонти, модернізації та втрати.
Ось актуальний розподіл за основними типами:
| Модель | Приблизна кількість (активні) | Основна роль | Ключові особливості |
|---|---|---|---|
| Су-35С | 118–130 | Панування в повітрі, ескорт | 3D-вектор тяги, радар «Ірбіс-Е» (~400 км виявлення), Р-37М |
| Су-30СМ/СМ2 | 110–120 | Багатоцільовий | Двомісний, універсальне озброєння, дозаправка |
| МіГ-31БМ/БСМ | 130–200 (в т.ч. ~10–12 носіїв «Кинжала») | Перехоплення, носій гіперзвукових ракет | Макс. швидкість ~3000 км/год, ракети великої дальності |
| Су-57 | 25–32 (з них ~20–25 боєготових) | Стелс-ударний, багатоцільовий | Внутрішні відсіки, знижена помітність, обмежене застосування |
| МіГ-29 (всі модифікації) | 200–260 | Легкий винищувач, близький бій | Маневреність, але застаріла авіоніка та ресурс |
| Су-34 (винищувач-бомбардувальник) | 140–160 | Ударний, прикриття | Двомісний біч-о-біч, великий бомбовий відсік, броня кабіни |
Дані зібрано з відкритих джерел та оцінок аналітичних центрів станом на 2026 рік. Реальні цифри коливаються через поставки та втрати.
З 2022 року підтверджені візуально втрати тактичної авіації перевищують 100 одиниць, з них десятки — сучасні Су-34, Су-30 та Су-35. Виробництво частково компенсує втрати: щороку заводи передають 15–25 нових або глибоко модернізованих машин переважно 4++ покоління. Су-57 надходять значно повільніше — кілька одиниць на рік.
Як це працює: двигуни з вектором тяги, радари та ракетні комплекси в деталях
Для початківця важливо зрозуміти просту річ: сучасний винищувач — це не просто швидкий літак з гарматою. Це інтегрована система, де двигун, радар, система управління озброєнням та льотчик працюють як єдиний організм.
Вектор тяги на Су-35С та Су-57 — це відхилення сопел двигунів у двох площинах (до 15–20°). На низьких швидкостях і великих кутах атаки потік повітря відривається від крила, але струмінь газів продовжує «штовхати» літак у потрібному напрямку. Результат — можливість «крутити» носом майже на місці або виконувати «Кобру Пугачова». У реальному бою це дає перевагу в ближньому маневреному бою, але сучасні ракети класу «повітря-повітря» рідко дозволяють дійти до «собачих боїв».
Радар «Ірбіс-Е» на Су-35С — пасивна фазована антена (PESA). Вона електронно сканує простір без механічного повороту антени, що прискорює виявлення та супровід цілей. Заявлена дальність виявлення винищувача — до 400 км за оптимальних умов. На практиці багато залежить від висоти, ракурсу та засобів радіоелектронної боротьби противника.
Ракета Р-37М («Аxehead») — один із головних козирів російських важких винищувачів. Маса близько 510 кг, бойова частина 60 кг, дальність за різними оцінками 300–400 км при запуску з великої висоти та швидкості. Вона використовує інерційно-радіокомандне наведення на маршевій ділянці та активне радіолокаційне на кінцевій. Саме Р-37М дозволяє Су-35С та МіГ-31 загрожувати літакам дальнього радіолокаційного виявлення та заправникам на значній відстані.
Для досвідченого читача цікавіше інше: російські важкі винищувачі досі значною мірою покладаються на зовнішню підвіску озброєння. Це збільшує ефективну поверхню розсіювання (RCS) і знижує реальну малопомітність. Су-57 частково вирішує проблему внутрішніми відсіками, але їхня місткість обмежена, а двері відсіків самі по собі є джерелом додаткової помітності.
Реальність фронту: як російські винищувачі застосовуються в Україні та з якими втратами стикаються
З перших місяців повномасштабного вторгнення російська тактична авіація відмовилася від спроб завоювати панування в повітрі над Україною. Замість цього основним завданням стало нанесення ударів керованими авіаційними бомбами (КАБ) та крилатими ракетами з максимально можливої відстані. Су-34 та Су-35С регулярно виконують такі місії, використовуючи планери з УМПК для скидання з висоти 5–10 км за межами досяжності більшості українських ЗРК.
Довгі дистанції дозволяють застосовувати і Р-37М. Зафіксовані випадки ураження українських літаків на відстанях понад 150–190 км. Проте такі успіхи поодинокі і не змінили загальної картини: українська авіація та ППО продовжують завдавати втрат.
З практики аналізу втрат через відкриті джерела видно, що найбільш вразливими стали Су-34 — їхні втрати перевищують три десятки візуально підтверджених одиниць. Причини — удари по аеродромах, у тому числі в Криму (Саки, Гвардійське), та еволюція української протиповітряної оборони. У 2024 році вперше було пошкоджено Су-57 на аеродромі Ахтубінськ — удар дронів показав, що навіть найцінніші машини не застраховані від атак на власній території.
Росія відповіла будівництвом посилених укриттів на заводах та аеродромах, зокрема в Комсомольську-на-Амурі. Супутникові знімки фіксують нові ангари та захисні споруди навколо стоянок Су-57 та Су-35. Це свідчить про визнання вразливості від українських далекобійних засобів.
Поширені міфи про російські винищувачі та чому вони не витримують перевірки фактами
Міф 1: «Су-57 — повноцінний стелс-винищувач п’ятого покоління, який перевершує F-35».
Насправді фронтальна ефективна поверхня розсіювання за патентними даними Су-57 становить 0,1–1 м² — це рівень «чистого» F/A-18E/F, а не F-35 (0,001–0,05 м²). Двигуни перехідного типу не забезпечують повноцінного надзвукового крейсерського польоту без форсажу. Літак використовується переважно для пусків ракет з безпечної відстані, а не для проникнення в щільно захищений повітряний простір.
Міф 2: «Російські винищувачі непереможні в ближньому маневреному бою завдяки вектору тяги».
Сучасний повітряний бій рідко доходить до «собачих боїв». Ракети класу «повітря-повітря» з активним головками самонаведення та двостороннім каналом зв’язку дозволяють уражати цілі на відстанях десятків кілометрів. Маневреність важлива, але вторинна порівняно з енергією, системами попередження про ракетну атаку та засобами РЕБ.
Міф 3: «У Росії величезний флот сучасних винищувачів, який легко компенсує будь-які втрати».
Сучасне ядро (Су-35С, Су-30СМ2, Су-34М, Су-57) налічує приблизно 400–500 машин. Втрати навіть 8–10 Су-35С або 40+ Су-34 болісно б’ють по боєздатності саме цих підрозділів. Багато МіГ-29 та старі Су-27 мають обмежений ресурс і застарілу авіоніку. Темпи виробництва нових машин — 15–25 на рік — не дозволяють швидко наростити чисельність.
Міф 4: «Санкції не вплинули на російську авіаційну промисловість».
У російських винищувачах виявлено компоненти 244 компаній з 22 країн світу, з них близько 64% — американського походження, що потрапляють через треті країни. Це стосується мікроелектроніки, датчиків та матеріалів. Проблеми з якістю аналогів та логістикою сповільнюють як виробництво, так і ремонт.
Санкції, компоненти та виробництво: тіньова сторона російських крил
Ключовий завод у Комсомольську-на-Амурі випускає Су-35 та Су-57. Після українських ударів по тиловій інфраструктурі там почали зводити додаткові укриття. Виробництво не зупинилося, але темпи Су-57 залишаються низькими — кілька машин на рік замість запланованих десятків.
Експортні контракти, зокрема з Іраном на Су-35, частково перерозподіляють потужності. Це означає, що власні Повітряно-космічні сили Росії іноді змушені чекати на нові машини довше, ніж іноземні замовники.
Залежність від іноземних компонентів — найсерйозніша структурна проблема. Навіть після років імпортозаміщення критичні елементи радарів, систем зв’язку та бортових комп’ютерів досі надходять непрямими шляхами. Це впливає на надійність та темпи модернізації парку.
Порівняння з конкурентами Заходу: де російські машини сильні, а де відстають
Су-35С у багатьох параметрах близький до F-15E Strike Eagle: подібна злітна маса, потужність двигунів, дальність та корисне навантаження. Російська машина виграє в маневреності на дозвукових швидкостях завдяки вектору тяги та в дальності деяких ракет класу «повітря-повітря».
Проте F-15EX та F-35 мають перевагу в інтеграції даних з інших платформ, якості сенсорів та низькій помітності. F-35 здатний працювати в мережі, де кожен літак бачить те саме, що бачить вся група, і наносити удари, не вмикаючи власний радар. Російські важкі винищувачі досі частіше покладаються на власні засоби виявлення та зовнішню цілевказівку.
У категорії «4++» російські Су-35 та Су-30СМ2 залишаються одними з найпотужніших у світі за поєднанням дальності, озброєння та маневреності. У категорії справжніх п’ятих поколінь (знижена помітність + сенсорний синтез + внутрішнє озброєння) Росія значно поступається США за кількістю та зрілістю технологій.
Питання, які найчастіше ставлять про винищувачі Росії
Скільки реально боєготових винищувачів має Росія?
Загальна цифра парку — близько 850–950, але боєздатних, з урахуванням ремонтів та резерву, — орієнтовно 500–650. Найсучасніших машин 4++ та 5 покоління — приблизно 300–350.
Чи використовує Росія Су-57 у боях над Україною?
Використовує обмежено — переважно для пусків крилатих ракет та випробування нового озброєння з російської або окупованой території. Повноцінні бойові вильоти в щільно захищений повітряний простір уникають через ризик втрат цінної машини.
Чи може МіГ-31 стати заміною новим винищувачам?
Ні. Це спеціалізований перехоплювач 1980-х років. Нові машини не будують з 1994 року. Парк скоротився в кілька разів, а «Кинжал» — це аеробалістична ракета, яку несе обмежена кількість модернізованих МіГ-31К. Літак не здатен ефективно діяти в сучасному насиченому середовищі ППО та дронів.
Які головні слабкі місця виявила війна?
Вразливість аеродромів до дронових атак, залежність від зовнішньої підвіски озброєння (зростання помітності), проблеми з якістю та наявністю сучасної електроніки через санкції, а також нестачу літаків дальнього радіолокаційного виявлення та заправників для повноцінного проєкційного застосування авіації.
Чи встигає Росія компенсувати втрати новими поставками?
Частково. Виробництво 4++ покоління дозволяє підтримувати чисельність сучасного ядра, але втрати найцінніших машин (Су-35, Су-34) та повільні темпи Су-57 створюють структурний дефіцит саме в сегменті високотехнологічних платформ.
Російські винищувачі залишаються серйозною силою завдяки масі, дальності та здатності діяти з безпечних дистанцій. Проте війна чітко показала межі цієї моделі: без масового впровадження технологій зниженої помітності, повноцінного сенсорного синтезу та надійного ланцюжка постачання компонентів російська авіація дедалі більше змушена грати в асиметричну гру — зберігати найцінніші машини та покладатися на дешевші засоби ураження.
Саме це поєднання — величезний, але нерівномірно модернізований флот, технологічні амбіції та жорсткі обмеження реальності — і визначає сьогоднішній вигляд російських винищувачів у 2026 році.
