Гетьман Іван Мазепа правив майже 22 роки — довше за будь-якого іншого козацького володаря. За цей час він перетворив Гетьманщину на осередок барокової культури, збудував десятки храмів і підняв Києво-Могилянську академію до рівня європейського навчального закладу. Його рішення 1708 року змінити союзника назавжди розділило істориків на два табори.
Поза політикою залишається постать, яка вільно говорила вісьмома мовами, писала вірші, колекціонувала зброю і стала прототипом для творів Байрона, Гюго, Ліста та Чайковського. Легенди про прив’язаного до коня юнака й романи на схилі віку досі хвилюють уяву сильніше за сухі хроніки.
Сьогодні, у 2026 році, ім’я Мазепи повертається в центр публічного простору: бюст уже стоїть у Києво-Печерській лаврі, а повний пам’ятник планують на місці, де колись височів Ленін. Ці факти розкривають людину, яка намагалася втримати баланс між імперіями й залишила по собі архітектурну та культурну спадщину, яку ми бачимо щодня.
Шлях від шляхтича до володаря булави
Народився Іван Степанович Мазепа 20 березня 1639 року (за старим стилем) у селі Мазепинці на Київщині, у родині православної шляхти герба Курч. Батько Адам-Стефан служив білоцерківським отаманом і підтримував Богдана Хмельницького, мати Марина Мокієвська походила з впливового козацького роду. Юнак отримав класичну освіту спочатку в Києво-Могилянському колегіумі, де вивчав поетику, риторику та латину, а потім продовжив навчання у Варшаві та європейських дворах.
Польський король Ян II Казимир узяв його пажем. Молодий Мазепа відвідав Францію, Італію, Німеччину та Голландію, де опановував артилерійську справу. За свідченням французького дипломата Жана Балюза, латиною він володів на рівні кращих єзуїтів. Окрім української, російської та польської, він вільно розмовляв італійською, німецькою, татарською та частково французькою — загалом вісім мов. Це відкривало двері до дипломатії найвищого рівня.
Після повернення в Україну він служив Петру Дорошенку, потім Івану Самойловичу. У 1674 році запорожці захопили його під час дипломатичної місії, але Іван Сірко врятував майбутнього гетьмана. 25 липня 1687 року на Коломацькій раді його обрали гетьманом Лівобережної України. Коломацькі статті обмежували автономію, проте Мазепа протягом двох десятиліть поступово зміцнював владу, об’єднуючи землі й відновлюючи авторитет булави.
Двадцять два роки влади: стабільність серед бур
Мазепа утримував гетьманську булаву 8081 день — рекорд, з яким не зрівняються ні Сагайдачний, ні Хмельницький, ні Розумовський. За цей час він створив систему управління, яка поєднувала Литовський статут, магдебурзьке право та козацькі звичаї. Митні збори приносили близько 90 тисяч золотих щороку, а загальні податки перевищували мільйон. Він фінансував будівництво фортець на Самарі та підтримував козацькі повстання на Правобережжі.
У 1700 році Петро I нагородив його орденом Андрія Первозваного — другою людиною в історії імперії після самого царя. Через три роки Мазепа отримав польський орден Білого Орла, а 1707-го імператор Священної Римської імперії дарував йому князівський титул. Ці відзнаки свідчили про міжнародне визнання, яке рідко випадало козацьким лідерам.
Однак стосунки з Москвою поступово погіршувалися. Петро вимагав від козаків невластивих обов’язків, дозволяв російським військам грабувати населення й відмовлявся захищати Гетьманщину від шведів. Саме ці обставини підштовхнули гетьмана до таємних переговорів із Карлом XII.
Пристрасті, легенди та поширені міфи
Особисте життя Мазепи оповите історіями, які з часом перетворилися на європейські міфи. Близько 1668 року він одружився з удовицею Ганною (або Марією, за афонським пом’яником) Фридрикевич. Шлюб тривав понад тридцять років, спільних дітей не було, але гетьман виховував двох пасинків. Після смерті дружини 1702 року в його житті з’явилася Мотря Кочубей — донька генерального судді Василя Кочубея і хрещениця Мазепи.
Дівчина втекла до гетьмана. Збереглося дванадцять листів, сповнених ніжності. Скандал загрожував збройним конфліктом, тож Мазепа повернув Мотрю батькам. Кочубей пізніше доніс Петру про «зраду» гетьмана, що закінчилося стратою судді.
Найвідоміша легенда — історія про голого юнака, прив’язаного до коня. Польський мемуарист Ян Пасек стверджував, що ревнивий чоловік покарав Мазепу за роман із його дружиною. Історики вважають цю версію бароковим анекдотом, проте саме вона надихнула Байрона на поему «Мазепа». У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли студенти плутали цю романтичну вигадку з реальною біографією і вважали її головним фактом життя гетьмана.
Ось поширені помилки, яких варто уникати:
- Мазепа був найбагатшою людиною Європи завдяки таємним золотим рудникам. Насправді його статки походили від маєтків, податків і мит. Рудники — частина державної політики, а не особиста власність.
- Він завжди був «зрадником». Двадцять років він вірно служив Москві, отримував найвищі нагороди і лише в критичний момент обрав союз, який обіцяв зберегти автономію.
- Легенда про коня — історичний факт. Це переказ з мемуарів ворога, романтизований європейськими поетами.
- Анафема має канонічну силу. Вселенський патріархат ніколи її не визнавав, вважаючи політичною акцією.
Ці міфи створювали зручний образ для російської пропаганди, але сучасні дослідження архівів показують складнішу картину.
Меценат, який збудував «другий Єрусалим»
Найяскравіша сторінка спадщини Мазепи — культурне будівництво. За підрахунками козацької старшини, за двадцять років він витратив на меценатство щонайменше 1 110 900 дукатів, 9 243 000 злотих і 186 000 імперіалів. За різними даними, було збудовано або відновлено понад 220 церков, а особисто гетьман патронував щонайменше 26–43 храми.
У Києві його коштом з’явилися Богоявленський собор Братського монастиря (понад 200 тисяч золотих), дзвіниця Софії, мури й храми Києво-Печерської лаври, Микільський військовий собор. У Переяславі — кафедральний собор, у Чернігові — колегіум і дзвіниця, у Батурині та Глухові — нові церкви. Саме тоді сформувався стиль, який сьогодні називають мазепинським або козацьким бароко.
Особливу увагу Мазепа приділяв освіті. За його сприяння Києво-Могилянський колегіум отримав статус академії 1701 року, кількість студентів сягнула двох тисяч. Він передав навчальному закладу маєтки, книги й забезпечив судову автономію. Чернігівський колегіум збудували його коштом 1700 року. Гетьман також підтримував друкарні, літописання та церковні школи.
Мазепа мріяв перетворити Київ на «другий Єрусалим» — духовний і культурний центр Східної Європи. Багато з тих будівель досі визначають обличчя української столиці.
Вибір 1708 року: союз зі Швецією
Коли Карл XII увійшов в Україну, Мазепа мав вибір: залишитися з Петром, який уже не приховував намірів ліквідувати автономію, або спробувати використати шведську силу для збереження Гетьманщини. У жовтні 1708 року гетьман із кількома тисячами козаків перейшов на бік шведів. Угода гарантувала захист українських земель і збереження титулу.
Петро відповів жорстоко. У листопаді 1708 року війська Меншикова знищили Батурин. За різними оцінками, загинуло від 12 до 15 тисяч мешканців. Російська церква наклала анафему, яку проголошували щорічно до 1917 року. Після поразки під Полтавою 27 червня 1709 року Мазепа й Карл відступили до Бендер. Гетьман помер там 21 або 22 вересня 1709 року у віці сімдесяти років. Його перепоховали в Галаці (нині Румунія).
Підтримка Мазепи серед козаків виявилася значно ширшою, ніж прийнято вважати. За оцінками, у повстанні та Полтавській битві взяли участь від 15 до 40 тисяч українців.
Світова слава та сучасне повернення імені
Жоден інший український діяч не надихнув стільки європейських митців. Байрон написав «Мазепу» 1818 року, Гюго — однойменну поему, Словацький — драму, Ліст — симфонічну поему, Чайковський — оперу. Художники Верне, Делакруа, Жеріко створювали полотна з образом вершника. За підрахунками, Мазепі присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів і кілька скульптур.
У незалежній Україні його реабілітували. Портрет з’явився на десятигривневій купюрі, створено Хрест Івана Мазепи (2009), корвет ВМС України носить його ім’я. У червні 2026 року президент Володимир Зеленський відкрив бюст гетьмана в Києво-Печерській лаврі й анонсував повний пам’ятник на бульварі Шевченка — там, де 2013 року повалили Леніна. «Де Ленін впав, міцно стоятиме Мазепа», — сказав він.
Вселенський патріархат ніколи не визнавав анафему, вважаючи її політичною. У 2018 році це офіційно підтвердили. Сьогодні ім’я Мазепи звучить у назвах бригад, вулиць і наукових праць.
Питання, які найчастіше ставлять про гетьмана
Чи був Мазепа зрадником?
З точки зору Петра I — так. З точки зору української державності — ні. Він двадцять років зберігав лояльність, але коли автономія опинилася під загрозою, обрав союз, який обіцяв незалежність.
Скільки мов він знав?
Вісім: українську, російську, польську, латину, італійську, німецьку, татарську та французьку.
Чи правда історія з Мотрею?
Листи збереглися, втеча дівчини підтверджена. Чи був повноцінний роман — історики сперечаються, але скандал був реальним.
Чому анафема досі згадується?
Російська церква формально її не зняла, хоча Вселенський патріархат вважає її неканонічною з самого початку.
Де можна побачити спадок Мазепи сьогодні?
У Києво-Печерській лаврі, Софії Київській, Чернігівському колегіумі, на купюрі 10 гривень і в десятках храмів по всій Центральній Україні.
Чек-лист: як глибше зрозуміти постать Мазепи
- Прочитайте листи до Мотрі — вони показують людину, а не лише політика.
- Порівняйте Коломацькі статті 1687 року з реальною політикою гетьмана — побачите, як він розширював автономію.
- Відвідайте (або віртуально) храми, збудовані його коштом, щоб відчути масштаб меценатства.
- Ознайомтеся з європейськими творами про Мазепу — Байрон і Гюго створили романтичний образ, який вплинув на сприйняття сильніше за хроніки.
- Простежте долю Батурина 1708 року — ця трагедія пояснює, чому вибір Мазепи був таким гострим.
- Подивіться на сучасні пам’ятники й нагороди — вони показують, як змінюється історична пам’ять у XXI столітті.
Ім’я Івана Мазепи сьогодні звучить не як відгомін давньої епохи, а як частина живої розмови про свободу, культуру й право на власний вибір. Гетьман, який будував храми й писав листи коханій, залишається одним із найскладніших і найяскравіших персонажів української історії — людиною, чиї рішення досі викликають емоції через три століття.
