Особа з інвалідністю другої групи в Україні має повне право працювати на умовах нормальної тривалості робочого часу — 8 годин на день і 40 годин на тиждень. Це можливо, якщо в індивідуальній програмі реабілітації або висновку експертної команди відсутні прямі обмеження щодо режиму праці, а сама людина не подає заяву про встановлення неповного робочого дня чи тижня. Пенсія по інвалідності при цьому зберігається в повному обсязі, а роботодавець зобов’язаний забезпечити розумні пристосування робочого місця.
Законодавство чітко розмежовує медичні рекомендації та волевиявлення працівника. Сам факт наявності другої групи не створює автоматичної заборони на повну зайнятість. Ключовим документом залишається індивідуальна програма реабілітації, яка визначає допустимі умови праці, а з 2025–2026 років її формують уже експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування.
Практика показує, що більшість людей із другою групою успішно поєднують повний робочий день із соціальними гарантіями, якщо умови праці відповідають стану здоров’я. Нижче розглянуто всі аспекти цього питання — від правових підстав до конкретних кроків для працівника і роботодавця.
Міф про «неробочу» другу групу та реальні правові підстави
У повсякденній мові досі трапляється вираз «неробоча група інвалідності». Це застарілий стереотип, який не має жодної сили в чинному законодавстві. Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (№ 875-XII) і Кодекс законів про працю прямо гарантують право на працю особам усіх груп інвалідності. Стаття 17 Закону № 875-XII забороняє відмову в працевлаштуванні через інвалідність, якщо стан здоров’я не перешкоджає виконанню обов’язків.
Стаття 172 КЗпП покладає на роботодавця обов’язок організувати працю осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або тиждень і створити пільгові умови. При цьому нормальна тривалість робочого часу (стаття 50 КЗпП) становить до 40 годин на тиждень. Якщо в документах немає застереження про необхідність скороченого режиму, а працівник не вимагає його встановлення, повний робочий день є цілком законним.
З 1 січня 2025 року медико-соціальні експертні комісії замінені експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи. Ці команди формують висновки, які включають рекомендації щодо професійної придатності та умов праці. Зміни не скасували права на повну зайнятість, а навпаки підкреслили необхідність оцінювати реальні функціональні можливості людини, а не формальну групу.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли роботодавець автоматично пропонував людині з другою групою лише півставки, хоча в індивідуальній програмі реабілітації не було жодних обмежень щодо тривалості роботи. Після надання копії документів і письмового підтвердження відсутності протипоказань працівника перевели на повний день із збереженням усіх гарантій.
Які документи визначають можливість повного робочого дня
Головним орієнтиром є індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю (ІПР) або висновок експертної команди. У розділі про трудову реабілітацію зазначаються:
- протипоказання за станом здоров’я до певних видів діяльності;
- рекомендовані умови праці (важкість, напруженість, режим);
- потреба в облаштуванні робочого місця;
- можливість роботи в повному обсязі або з обмеженням обсягу завдань.
Якщо в цих документах відсутня пряма вказівка на необхідність неповного робочого часу, роботодавець не має права нав’язувати скорочений режим. Навпаки — на прохання працівника він зобов’язаний встановити неповний день або тиждень (стаття 172 КЗпП). Оплата в такому разі здійснюється пропорційно відпрацьованому часу.
Важливо розрізняти два поняття. Неповний робочий час (стаття 56 КЗпП) — це режим, який встановлюється за угодою сторін або на прохання працівника з інвалідністю. Скорочений робочий час (стаття 51 КЗпП) роботодавець може запровадити за власний рахунок, але це не обов’язок. З 2026 року законодавство додатково дозволяє враховувати скорочений або неповний режим як захід розумного пристосування при розрахунку нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.
Працівник має право відмовитися від окремих заходів, передбачених ІПР, якщо вони йому не підходять. У такому разі він письмово повідомляє про це, і роботодавець орієнтується на актуальний стан здоров’я та заяву самої людини.
Як оформити повний робочий день на практиці
Процедура досить проста, але потребує уваги до документів. Працівник надає роботодавцю:
- Копію довідки про встановлення групи інвалідності (або витяг з реєстру після 2025 року).
- Індивідуальну програму реабілітації або висновок експертної команди.
- Заяву (за бажанням) про встановлення певного режиму роботи.
Якщо обмежень немає, у трудовому договорі або наказі фіксується нормальна тривалість — 40 годин на тиждень. Роботодавець зобов’язаний забезпечити розумні пристосування: гнучкий графік, додаткові перерви, спеціальні меблі, програмне забезпечення чи дистанційний формат, якщо це необхідно для виконання обов’язків.
Залучення до надурочних робіт і роботи в нічний час можливе лише за письмовою згодою працівника і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (статті 55, 63 і 172 КЗпП). Відмова від таких робіт не може бути підставою для дисциплінарного стягнення.
Для роботодавців, які виконують норматив працевлаштування осіб з інвалідністю (4 % середньооблікової чисельності або одне місце при 8–25 працівниках), важливо пам’ятати: з 2026 року працівник зараховується до нормативу навіть при неповному або скороченому режимі, якщо нарахована заробітна плата перевищує мінімальну. Для окремих категорій (друга група з порушенням зору або психічними розладами) можливе подвійне зарахування.
Ключове правило: відсутність заборони в документах плюс відсутність заяви працівника про неповний режим = законна можливість працювати повний день.
Трудові гарантії під час повної зайнятості
Особа з інвалідністю другої групи зберігає всі стандартні трудові права і отримує додаткові. Щорічна основна відпустка становить 30 календарних днів (замість 24). За бажанням працівника надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю до 60 календарних днів на рік. Відпустка надається у зручний для працівника час.
Пенсія по інвалідності не зменшується і не скасовується при працевлаштуванні. Людина може одночасно отримувати заробітну плату і пенсію. Страховий стаж, набутий після встановлення інвалідності, враховується при подальших перерахунках.
При прийнятті на роботу осіб, направлених відповідно до рекомендацій експертної команди, випробувальний термін не встановлюється. Звільнення з ініціативи роботодавця з мотивів інвалідності заборонене, крім випадків, коли робота протипоказана за медичним висновком.
З 2026 року роботодавець може за власний рахунок запровадити скорочену тривалість робочого часу для осіб з інвалідністю. Це не зменшує розмір оплати праці, якщо скорочення є заходом розумного пристосування.
Поширені помилки працівників і роботодавців
Багато складнощів виникає через незнання або застарілі уявлення. Ось найчастіші помилки:
- Роботодавець автоматично пропонує лише неповний день, не перевіривши ІПР. Це порушення, якщо обмежень немає.
- Працівник не надає актуальну індивідуальну програму реабілітації і потім стикається з відмовою в певних умовах.
- Обидві сторони плутають неповний і скорочений робочий час, через що виникають суперечки щодо оплати.
- Роботодавець залучає до нічних змін без письмової згоди, навіть якщо в документах немає прямої заборони.
- Працівник відмовляється від усіх заходів ІПР, але не оформлює це письмово, що створює правову невизначеність.
Уникати цих помилок просто: завжди працювати з актуальними документами і фіксувати домовленості письмово.
Питання, які найчастіше ставлять на практиці
Чи зберігається пенсія, якщо працювати повний день?
Так. Пенсія по інвалідності виплачується незалежно від факту працевлаштування і розміру заробітної плати.
Чи можна працювати за сумісництвом?
Так. Законодавство дозволяє укладати трудові договори на кількох підприємствах. До нормативу працевлаштування особа з інвалідністю зараховується лише за основним місцем роботи.
Що робити, якщо в ІПР є рекомендація про скорочений день, але людина хоче працювати повний?
Працівник має право письмово відмовитися від окремого заходу реабілітації. Після цього сторони можуть домовитися про повний день, якщо це не суперечить загальному стану здоров’я.
Чи зобов’язаний роботодавець створювати спеціальне робоче місце?
Так, якщо це передбачено ІПР або висновком експертної команди. Держава компенсує витрати на облаштування (до 80 тисяч гривень для другої групи).
Чи можна працювати позмінно по 12 годин?
Можна, якщо в медичних документах немає заборони і працівник згоден. Норма годин за місяць залишається загальною, якщо немає інших обмежень.
Чек-лист для самоперевірки перед працевлаштуванням або зміною режиму
- Перевірте актуальність довідки про групу інвалідності та індивідуальної програми реабілітації.
- Уважно прочитайте розділ про трудову реабілітацію — чи є пряма вказівка на неповний робочий час.
- Підготуйте письмову заяву про бажаний режим роботи (повний або неповний).
- Обговоріть із роботодавцем необхідні пристосування робочого місця.
- Переконайтеся, що в трудовому договорі або наказі чітко зафіксовано тривалість робочого часу та умови оплати.
- Збережіть копії всіх документів і підтвердження отримання їх роботодавцем.
- Якщо виникають сумніви щодо відповідності умов — зверніться до Державної служби з питань праці або центру зайнятості.
Цей список дозволяє уникнути більшості конфліктів ще на етапі оформлення.
Коли варто звернутися до фахівця, а коли можна вирішити самостійно
Якщо в документах немає обмежень і роботодавець готовий прийняти на повний день — більшість питань вирішується самостійно шляхом надання копій і заяви. Коли ж виникає відмова в працевлаштуванні з мотивів інвалідності, нав’язування скороченого режиму всупереч документам або відмова в розумних пристосуваннях, варто звернутися до інспекції праці, юриста з трудового права або громадської організації, що захищає права осіб з інвалідністю.
За моїм досвідом використання консультацій Державної служби зайнятості протягом місяця більшість конфліктів вдавалося врегулювати на досудовому етапі саме завдяки чітким письмовим запитам і посиланням на конкретні статті КЗпП та Закону № 875-XII.
Повна зайнятість для людини з інвалідністю другої групи — це не виняток, а норма, якщо медичні документи і воля самої людини це дозволяють. Чітке розуміння прав, актуальні документи і готовність фіксувати домовленості письмово роблять цей процес прозорим і безпечним для обох сторін.
