Станом на серпень 2026 року стосунки між Дональдом Трампом і Володимиром Путіним залишаються одним із найбільш суперечливих елементів світової політики. Рік тому, 15 серпня 2025-го, вони зустрілися на американській військовій базі в Анкориджі, де російського лідера зустріли червоною доріжкою та почесним ескортом. Ця зустріч мала стати проривом у війні проти України, але обернулася розчаруванням для обох сторін і ще більшою ескалацією бойових дій.
За цей час відбулося кілька тривалих телефонних розмов, включно з майже півторагодинною розмовою 4 липня 2026 року. «Дух Анкориджа», про який так багато говорили в Москві, фактично розвіявся. Переговори зайшли в глухий кут через принципові розбіжності щодо територій, а кількість цивільних жертв у Україні знову зросла до рівнів перших місяців повномасштабного вторгнення.
Ця історія — не просто дипломатичний сюжет. Це зіткнення двох дуже різних політичних темпераментів, які протягом десятиліття то зближувалися, то різко віддалялися, залишаючи після себе глибокі наслідки для Європи, НАТО і, насамперед, для України.
Ранні компліменти і перші зустрічі
Все почалося ще до того, як Трамп став президентом. У грудні 2015 року Путін публічно назвав американського бізнесмена «яскравою, талановитою людиною» і фактично підтримав його кандидатство. Трамп відповів взаємністю, неодноразово підкреслюючи «повагу» до російського лідера. Цей обмін люб’язностями вже тоді викликав підозри в американських спецслужб.
Перша особиста зустріч відбулася у липні 2017 року на саміті G20 у Гамбурзі. Розмова тривала понад дві години. Тоді ще обговорювали Сирію і можливу співпрацю. Уже через кілька місяців у В’єтнамі лідери знову розмовляли на полях. Атмосфера була діловою, але вже відчувалася особлива хімія: Трамп явно отримував задоволення від спілкування з людиною, яку вважав «сильним гравцем».
Ці ранні контакти заклали фундамент. Для Путіна Трамп виглядав зручним співрозмовником — людиною, яка не вірила в ціннісний підхід до зовнішньої політики і більше думала категоріями «угод». Для Трампа російський лідер уособлював той тип влади, який він сам хотів демонструвати: рішучість, відсутність зайвих церемоній, готовність діяти жорстко.
Гельсінкі-2018: момент, який запам’ятали всі
Липень 2018 року. Президентський палац у Гельсінкі. Трамп і Путін виходять після двосторонньої зустрічі, і американський лідер робить заяву, яка шокувала навіть його власних радників. Він фактично стає на бік Путіна щодо втручання Росії у вибори 2016 року, ставлячи під сумнів висновки американських розвідувальних служб.
«Президент Путін був дуже сильним і потужним у своєму запереченні», — сказав тоді Трамп. Цей епізод досі залишається найяскравішим символом їхніх відносин першого терміну. Путін отримав те, чого хотів: публічне підтвердження, що американський президент готовий ставити під сумнів власні інституції заради «доброї атмосфери» з Москвою.
Після Гельсінкі стосунки залишалися насиченими. Були зустрічі на полях G20 в Аргентині та Японії. Але вже тоді ставало зрозуміло: Трамп сприймає Путіна як рівного собі «великого гравця», тоді як російський лідер розглядає американського президента як інструмент, який можна використовувати.
Саміт на Алясці 2025: червона доріжка замість ізоляції
15 серпня 2025 року на базі Ельмендорф-Річардсон в Анкориджі стався епізод, який багато хто назвав історичним. Путін вперше за довгі роки ступив на американську землю (поза межами ООН) і був зустрінутий з усіма почестями. Червона доріжка, спільна прогулянка, навіть спільна поїздка в президентському лімузині «Звір».
Переговори тривали майже три години у форматі «три на три». З американського боку — Трамп, держсекретар Марко Рубіо та спецпредставник Стів Віткофф. З російського — Путін, Сергій Лавров і Юрій Ушаков. Головна тема — війна в Україні. Трамп сподівався на швидке припинення вогню. Путін говорив про «корінні причини» конфлікту і необхідність «усунути загрози безпеці Росії».
Результат виявився нульовим з точки зору документів. Трамп назвав зустріч «надзвичайно продуктивною» і оцінив її «на 10 з 10», але визнав: «Угоди поки немає». Путін говорив про «розуміння», яке нібито відкриває шлях до миру. Уже через кілька днів стало ясно, що сторони по-різному інтерпретували навіть базові речі.
Саме після Анкориджа в російському інформаційному просторі з’явився термін «дух Анкориджа». Він мав означати нібито досягнуті домовленості про територіальні компроміси. Але вже влітку 2026 року сам Путін визнав: жодних формальних угод у серпні 2025-го не було.
«Дух Анкориджа» розвіявся: що сталося за рік
До літа 2026 року оптимізм повністю випарувався. Американські посередницькі зусилля фактично зупинилися. Прямі переговори між Росією та Україною, які США намагалися організувати на початку 2026-го, зірвалися через принципові розбіжності щодо територій. Київ відмовляється віддавати землі, які досі контролює, і вимагає негайного припинення вогню по лінії фронту. Москва наполягає на передачі всього Донбасу.
У червні 2026-го російські високопосадовці, включно з Лавровим, почали відкрито звинувачувати Вашингтон у тому, що США «не виконали свою частину». Путін у інтерв’ю прямо сказав, що в Анкориджі обговорювали лише «певні можливості», але підписів під жодним документом не ставили.
Тим часом війна набирала обертів. Російські ракетні удари по Києву посилилися. Українські далекобійні атаки по об’єктах у глибині Росії також стали регулярними. За даними аналітиків, кількість цивільних жертв улітку 2026-го знову вийшла на рівні, яких не бачили з 2022 року.
Телефонні розмови продовжувалися. 4 липня 2026-го Трамп і Путін говорили майже 90 хвилин. Кремль назвав розмову «діловою і конструктивною». Трамп знову запропонував допомогу в пошуку рішення. Але конкретики так і не з’явилося.
Психологія двох лідерів: чому вони «розуміють» один одного
Багато спостерігачів намагаються пояснити цю дивну симпатію через особистісні особливості. Трамп — класичний нарцисичний лідер, який потребує визнання і захоплення. Путін майстерно грає на цій струні: він ніколи не принижує американського президента публічно, завжди залишає простір для «великої угоди» і регулярно робить компліменти.
У нашій практиці аналізу таких відносин ми стикалися з випадком, коли подібна динаміка призводила до серйозних стратегічних прорахунків. Один із сторін починає вважати, що «особистий контакт» може замінити системну політику. Саме це, схоже, сталося з Трампом щодо Путіна.
Путін же бачить у Трампі можливість розколоти західну єдність. Для нього важливо не стільки закінчити війну на умовах Києва, скільки домогтися визнання російських «сфер впливу» і послабити НАТО. Тому він готовий витрачати години на розмови, навіть якщо результат близький до нуля.
Поширені помилки в оцінці стосунків Трампа і Путіна
- Вважати, що Трамп «підконтрольний» Путіну. Це спрощення. Трамп діє з власних інтересів — бажання укласти «велику угоду», зменшити витрати США на Європу, показати себе миротворцем. Путін лише вміло використовує ці мотиви.
- Думати, що одна зустріч може все змінити. Анкоридж показав: без системної роботи і тиску особисті розмови рідко дають результат, коли ставки настільки високі.
- Ігнорувати внутрішню політику США. Трамп постійно озирається на свою базу виборців, на Конгрес і на економічні показники. Це обмежує його свободу маневру.
- Переоцінювати «дружбу». Путін ніколи не був і не буде «другом» Сполучених Штатів. Він розглядає відносини виключно через призму сили і вигоди.
Ці помилки часто призводять до хибних прогнозів і розчарувань. Реальність значно прагматичніша і цинічніша.
Питання, які найчастіше ставлять про Трампа і Путіна
Чи була в Анкориджі таємна домовленість про території України?
Ні. І Трамп, і Путін, і держсекретар Рубіо пізніше підтвердили: обговорювали пропозиції, але жодних підписаних угод не існує. Російська сторона певний час створювала враження, нібито домовленості були, але влітку 2026-го Путін це заперечив.
Чому Трамп так тепло ставиться до Путіна?
Через поєднання особистих і політичних мотивів. Трамп захоплюється образом «сильного лідера», який діє рішуче. Плюс він щиро вважає, що особисті стосунки можуть вирішити складні міжнародні проблеми швидше, ніж інституції.
Чи може Трамп змусити Путіна піти на справжні поступки?
Теоретично — так, якщо застосує реальний тиск: вторинні санкції, обмеження на продаж енергоносіїв, військову підтримку України на рівні, який змінить баланс на полі бою. Поки що такого тиску не було.
Що буде далі з переговорами?
Станом на серпень 2026 року процес заморожений. Обидві сторони чекають змін на фронті. Трамп продовжує говорити про готовність допомагати, але конкретних кроків майже немає.
Що ці відносини означають для України зараз
Для Києва динаміка між Трампом і Путіним залишається джерелом постійної напруги. З одного боку, Вашингтон продовжує надавати військову допомогу. З іншого — будь-який новий «прорив» у розмовах двох лідерів може знову поставити на стіл питання територіальних компромісів.
Українські далекобійні удари по російській території в 2026 році помітно вплинули на сприйняття ситуації в Білому домі. Трамп неодноразово висловлював захоплення ефективністю цих операцій. Це трохи змістило баланс у риториці, але не змінило фундаментальних розбіжностей.
Європа тим часом намагається компенсувати можливе ослаблення американської уваги. Саміт НАТО в Анкарі в липні 2026-го став важливим сигналом: Альянс підтвердив довгострокову підтримку України і назвав Росію «довгостроковою загрозою».
Чек-лист: як самостійно оцінювати заяви Трампа і Путіна
- Завжди перевіряйте, чи є конкретні кроки після красивих слів. Якщо після розмови нічого не змінюється на полі бою — слова залишаються словами.
- Дивіться на мову. Коли Трамп каже «дуже продуктивна зустріч», а Путін — «розуміння», це майже ніколи не означає підписаної угоди.
- Відстежуйте, хто перший починає звинувачувати іншу сторону в зриві домовленостей. Це надійний індикатор, що процес зайшов у глухий кут.
- Звертайте увагу на дії, а не на компліменти. Путін може годинами хвалити Трампа, але продовжувати обстріли українських міст наступного ж дня.
- Слухайте європейських лідерів і українську сторону. Їхні оцінки часто точніші, бо вони менше залежать від особистих симпатій.
Ці прості правила допомагають не піддаватися хвилях оптимізму чи паніки, які регулярно виникають після чергової телефонної розмови.
Стосунки Трампа і Путіна у 2026 році — це вже не історія про можливу «велику дружбу». Це історія про те, як особисті амбіції, стратегічні розрахунки і війна, що триває четвертий рік, створюють складну і небезпечну динаміку. Вона продовжує впливати на долі мільйонів людей, і найближчі місяці покажуть, чи зможе хтось із двох лідерів вийти за межі звичних сценаріїв.
