Андрій Парубій — політик, який десятиліттями залишався послідовним голосом українського спротиву російській експансії, — загинув 30 серпня 2025 року у Львові. Вбивця парубія — 53-річний львів’янин Михайло Сцельніков. Слідство кваліфікувало його дії як державну зраду та посягання на життя державного діяча, вчинене за завданням російських спецслужб.
Станом на липень 2026 року досудове розслідування завершено, обвинувальний акт передано до суду, а процес триває у Франківському районному суді Львова. Ця стаття поєднує доступний для новачків виклад фактів із глибшим аналізом механізмів гібридної війни, який зацікавить просунутих читачів.
Ми розглядаємо не лише хронологію та особу виконавця, а й те, як особиста трагедія людини стала інструментом вербування, чому слідство відкинуло версію «самотнього месника» та які уроки для системи безпеки України випливають із цього випадку.
Андрій Парубій: постать, яка символізувала спротив
Андрій Парубій народився 1971 року у Львові. Ще у студентські роки він долучився до національно-визвольного руху, брав участь у Помаранчевій революції 2004 року та став одним із координаторів Самооборони Майдану під час Революції Гідності 2013–2014 років.
Пізніше він обіймав посади секретаря Ради національної безпеки і оборони України, голови Верховної Ради (2016–2019), а з 2019-го — народного депутата від партії «Європейська солідарність». Парубій послідовно підтримував курс на євроатлантичну інтеграцію, виступав за жорстку політику щодо Росії та сприяв ухваленню законів про декомунізацію.
Для багатьох українців він уособлював ту частину політичного класу, яка не вагалася називати речі своїми іменами навіть у найскладніші періоди. Його вбивство в тиловому Львові стало не лише особистою трагедією для родини, а й символом того, що війна Росії проти України не обмежується фронтом — вона ведеться й проти конкретних людей, які формували українську державність.
Михайло Сцельніков: від звичайного львів’янина до знаряддя чужої волі
Вбивця парубія — Михайло Вікторович Сцельніков, 1973 року народження, мешканець Львова. До подій 2025 року він не мав судимостей і публічно не фігурував у кримінальних хроніках. Працював на випадкових заробітках, ремонтував обладнання.
Для читачів, які вперше чують це ім’я, важливо зрозуміти: Сцельніков — не професійний найманець із кримінального світу. Це людина, яку ворог знайшов і використав через її вразливість. Просунуті читачі звернуть увагу на типову для гібридних операцій схему: пошук людей, які переживають особисту кризу (зникнення близької людини на війні), і подальше системне вербування через месенджери та обіцянки «допомоги».
Сцельніков мав сина, який зник безвісти в районі бойових дій на Донеччині. Саме під час пошуку інформації про сина в Telegram-каналах 2024 року він увійшов у контакт із людьми, які представлялися представниками російських спецслужб. З цього моменту почався шлях, що завершився замахом на Парубія.
Шлях до зради: як особиста трагедія стала інструментом вербування
Механізм, за яким російські спецслужби працюють з українцями в тилу, добре відомий фахівцям із контррозвідки. Вони шукають людей у стані гострого горя чи безвиході — родичів зниклих безвісти, тих, хто втратив роботу чи майно через війну.
У випадку Сцельнікова слідство встановило: спочатку його використовували для збору інформації про розташування підрозділів Збройних сил України у Львівській області та маршрути перевезень пального. Пізніше куратор запропонував «складніше завдання» — ліквідацію одного з державних діячів. Сцельніков погодився.
Для новачків у темі гібридної війни це може звучати як сюжет шпигунського фільму. Насправді це стандартна тактика: людина отримує «завдання», їй обіцяють гроші, документи чи допомогу в пошуку сина. Поступово вона стає залежною від куратора і вже не може просто «вийти з гри».
У нашій практиці аналізу подібних справ саме такі кейси найскладніші для розкриття: виконавець часто не має кримінального минулого, а мотив здається «особистим». Проте зібрані докази — переписка, фінансові сліди, тайники зі зброєю — дозволяють кваліфікувати дії як державну зраду, а не просто умисне вбивство.
Хронологія подій: від замаху до передачі справи до суду
Швидкість, з якою правоохоронці вийшли на вбивцю парубія, стала одним із найяскравіших моментів цієї справи. Ось ключові етапи:
| Дата | Подія | Ключові деталі |
| 30 серпня 2025 | Замах на Андрія Парубія у Львові | Політик загинув у Франківському районі міста. Розпочато спеціальну операцію «Сирена». |
| 1 вересня 2025 | Затримання підозрюваного | Михайла Сцельнікова затримано на Хмельниччині під час спроби нелегально виїхати з України. Затримання відбулося за 36 годин після замаху. |
| Вересень–жовтень 2025 | Розширення підозри | Сцельнікову інкриміновано державну зраду, незаконне поводження зі зброєю та виправдовування агресії РФ. Знайдено тайник зі зброєю. |
| 11 березня 2026 | Завершення досудового розслідування | СБУ скерувала обвинувальний акт до суду. Обвинуваченому загрожує довічне ув’язнення з конфіскацією майна. |
| Травень–червень 2026 | Судові засідання | Процес триває у Львові. Розглядаються клопотання сторін, досліджуються докази. |
Швидке затримання та системна робота слідчих стали можливими завдяки поєднанню традиційних методів (відеоспостереження, опитування свідків) та сучасних цифрових інструментів. Для просунутих читачів важливо: цей кейс показує, що навіть у воєнний час українська правоохоронна система здатна діяти ефективно, коли йдеться про злочини проти державних діячів.
Офіційна версія слідства проти заяв обвинуваченого
Слідство стверджує: Сцельніков діяв за прямим завданням російських спецслужб. Він передавав ворогу дані про військові об’єкти у Львові, отримав зброю та інструкції, а після вчинення замаху намагався знищити докази та втекти за кордон.
Сам Сцельніков у суді заявив, що вчинив вбивство з «особистої помсти українській владі» і хоче бути обміняним на військовополонених, щоб знайти тіло сина. Він не заперечував сам факт вбивства, але заперечував масштаб російського кураторства.
Для новачків різниця може здаватися технічною. Для фахівців із безпеки вона принципова: якщо злочин кваліфікується лише як «особиста помста», то це один рівень загрози. Якщо ж це частина системної роботи іноземної спецслужби — рівень зовсім інший. Докази, зібрані СБУ (переписка, фінансовий слід, тайники), дозволили слідству наполягати саме на другій версії.
Поширені помилки та міфи навколо справи вбивці парубія
Будь-яка резонансна подія породжує конспірологічні теорії. Ось найпоширеніші з них та чому вони не витримують перевірки фактами:
- «Це була внутрішня українська розбірка, російського сліду немає». Слідство задокументувало вербування Сцельнікова російськими спецслужбами ще у 2024 році, його роботу на користь ворога та отримання завдань від куратора. Докази включають переписку та матеріальні сліди.
- «Сцельніков — професійний кілер або агент, який давно працював на Росію». Насправді до 2024 року чоловік не мав контактів зі спецслужбами і був завербований саме через особисту трагедію — зникнення сина. Це типова схема, а не історія «сплячого агента».
- «Вбивство пов’язане з іншими резонансними справами, наприклад, вбивством Ірини Фаріон». СБУ та прокуратура офіційно заявили про відсутність зв’язку між цими злочинами. Слідство розглядає кожну справу окремо.
- «Сцельніков діяв самотужки і просто зійшов з розуму». Докази вказують на планування, отримання зброї, підготовку втечі та зв’язок з іноземними кураторами. Це не спонтанний акт, а спланована операція.
Розповсюдження таких міфів шкодить не лише слідству, а й суспільству: воно відволікає увагу від реальних механізмів гібридної війни та знижує довіру до державних інституцій.
Суспільна реакція та політичні наслідки
Смерть Андрія Парубія викликала хвилю обурення в Україні та за кордоном. Президента України Володимира Зеленського поінформували одразу після події. Парубію посмертно присвоїли звання Героя України.
Для широкої аудиторії головний наслідок — усвідомлення, що навіть у тилових містах українські політики та громадські діячі залишаються мішенню. Для фахівців із безпеки справа стала додатковим аргументом на користь посилення заходів захисту посадовців, покращення роботи з відеоспостереженням та аналізу загроз у реальному часі.
Родина Парубія заявила про намір домагатися компенсації моральної шкоди. Судовий процес над Сцельніковим триває, і суспільство уважно стежить за ним — не лише через особистість жертви, а й через те, що справа демонструє: українська держава здатна розкривати злочини, вчинені за завданням ворога, навіть у воєнний час.
Найпоширеніші питання про вбивцю парубія
Хто такий Михайло Сцельніков і чому саме він став виконавцем?
53-річний львів’янин без кримінального минулого. Слідство вважає, що його завербували російські спецслужби через особисту трагедію — зникнення сина на фронті. Спочатку він збирав розвіддані, потім отримав завдання на вбивство.
Чи підтверджено російський слід?
Так. СБУ зібрала докази вербування, переписки з кураторами, отримання зброї та інструкцій. Обвинувачення включає державну зраду та посягання на життя державного діяча за завданням іноземної держави.
Який статус справи у липні 2026 року?
Досудове розслідування завершено у березні 2026-го. Обвинувальний акт скеровано до суду. Судові засідання тривають, вироку ще немає. Обвинуваченому загрожує довічне ув’язнення.
Чи є зв’язок з іншими гучними вбивствами в Україні?
Слідство не встановило зв’язку між справою Парубія та, зокрема, вбивством Ірини Фаріон. Кожна справа розслідується окремо.
Що це означає для безпеки українських політиків?
Справа підкреслила необхідність посилення заходів захисту державних діячів навіть у тилу. Швидке затримання виконавця показало ефективність роботи правоохоронців, але водночас нагадало про постійну загрозу з боку російських спецслужб.
Ця історія — не лише про одного вбивцю парубія. Це історія про те, як війна проникає в тил через особисті трагедії людей, як ворог намагається перетворити горе на зброю і як українська держава відповідає на це — послідовним розслідуванням та правосуддям.
Процес триває. Суспільство чекає на справедливий вирок.
