Тренер народився в Києві, але багато років живе в Польщі. стрибуни з жердиною Моніка Пирек, Пьотр Ліск і Павел Войцеховський, є одним із тренерів збірної України під час змагань у США. Це дивовижний досвід для нього, тому що він родом з цієї країни.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Анна Кєлбасінська: Я хочу насолоджуватися спортом
Він також зазначив, що виступ української збірної в Євгенії був би неможливим без підтримки світової федерації – World Athletics.
– Кожен гравець нашої команди і кожен тренер має серйозну підтримку, він має міжнародні збори за кордоном. Ці 27 людей, які тут знаходяться, тобто гравці, тренери, медичний персонал, усі мають підтримку світової федерації. Ці люди чотири місяці були далеко від дому, за межами України. Вони перебували на зборах у Польщі, Фінляндії, Португалії та Німеччині, – сказав Калініченко.
Його мрія – почути гімн України на Хейворд Філд.
– Я переконаний, що ми почуємо цей гімн двічі. Звичайно, ми розраховуємо на кілька медалей. Фаворит у стрибках у висоту – Ярослав Махучіх. Ми б хотіли, щоб Ірина Геращенко виграла медаль на цьому змаганні. Наскільки мені відомо, після підготовки в Чула Віста, де ми були перед чемпіонатом, Марина Бех-Романчук виглядає дуже сильно в потрійному стрибку і стрибках у довжину. Тут також розраховуємо на одну з медалей», – перерахував Калініченко.
Він визнав, що ці видатні та надзвичайно талановиті українські спортсменки нині є послами його рідної країни у світі. Усі в університетському містечку Юджина вітають їх, висловлюють підтримку та співчуття перед обличчям нападу Росії на їхню країну.
– Усі, хто воює тут, думають родиною, в Україні. За це теж борються. У нас є кілька гравців, які втратили всі свої статки. Ми не хочемо зараз говорити на особисті та неприємні теми. У нас була нарада, і ми всі були у великій напрузі, тому що в той день у бік Дніпропетровська летіло 5-6 ракет. У нас також є гравці з цього міста. Важко розмовляти, коли поруч батьки чи брати. Більшість жінок з дітьми виїхали, але хлопців і чоловіків до 60 років не пускають, бо вони мають воювати. Тому цей тиск подвійний, психічне напруження зростає, – озвучив ситуацію в українській команді Калініченко.
Водночас він нагадав, що на березневому етапі Кубка світу в закритих приміщеннях у Белграді дівчата з України вийшли на арену прямо з охопленої війною країни, але злетіли й завоювали медалі.
Він також зазначив, що гравці дорослі і добре знають, хто агресор, хто розв’язав війну, хто винен.
– Ми щодня на зв’язку з нашими родичами в Україні. Ми щодня переглядаємо ЗМІ, отримуємо інформацію від рідних про місця загибелі багатьох людей. Ми отримуємо інформацію, куди влучила ракета і скільки ракет вдалося збити. Кожен переживає це по-своєму. Звичайно, більше уваги зараз має бути на чемпіонаті, на найкращому старті. Хтось може програти цю боротьбу всередині, хтось вимикається і слухає музику. Щоразу, коли ми зустрічаємося в кафетерії, ми щодня ставимо кілька запитань. Що сьогодні завойовано? Що було зруйновано? – він додав.
Калініченко розповів про зруйновану спортивну інфраструктуру в Україні. Серед інших тренувалися найкращі гравці цієї країни у травні та червні у Спалі, де вони були відправною точкою для всіх найважливіших зустрічей.
– Росіяни кажуть, що стріляють лише для знищення складів боєприпасів, озброєнь, військових об’єктів. Зовсім інше – стріляють у спортивних залах, стадіонах, костелах, православних храмах. Важко, але ми будемо боротися за медалі, – зворушено сказав тренер.
Він додав, що потрібно називати речі своїми іменами. Тому, на його думку, очевидна ізоляція агресора, тобто Росії, у всьому світі спорту.
Тренер, як і решта українського персоналу, живе в університетському містечку в Юджині. Їх кольори можна побачити всюди. Тренер вивісив український прапор перед своїм вікном. Це має бути видимим знаком того, що про Україну не можна забувати і що «не можна закривати очі на жорстокість і геноцид».
– Ми говоримо правду. Якщо Путін розв’язав війну, вбиває дітей, старих, вбиває всіх, то він хоче знищити українську націю. У нього це не вийде. Кожен із нас каже, що це таке. Я не розумію, чому російський народ такий лютий і не хоче визнати, що напав на нас. Мовляв, якби не вони, то Україна б на них напала. Щоб говорити таку нісенітницю, треба хворіти на голову, – підкреслив він, явно зворушений.
Як людина, яка багато років прожила в Польщі, він цінує ідею братерства між поляками та українцями, яка народилася після нападу Росії на Україну.
– З першого дня війни зрозуміло, хто брат, а хто ворог, – резюмував Калініченко.
MS, PAP
