Венесуела – найбагатша на нафту країна сучасного світу. Згідно з оновленими даними статистики, за 2021 р. її нафтові запаси становлять понад 297 млн. барелів, а це близько 20 % усіх світових запасів нафти. На другому місці з незначним відривом стоїть Саудівська Аравія: її запаси становлять 18% загальносвітових.

У десятку країн, що мають найбільші запаси нафти на сьогоднішній день, входять 4 країни Перської затоки: Іран, Ірак, Кувейт та Об’єднані Арабські Емірати, 2 представниці Африки – Лівія та Нігерія, а також Канада та Росія. Росія у цьому списку посідає 8 позицію.

Загальногеологічні та достовірні запаси нафти

Нафта є дуже поширеним у природі мінеральним ресурсом. За останні 50 років геологи виявили близько 600 нафтогазоносних басейнів. За різними оцінками, площа з перспективними нафтогазоносними родовищами становить від 15 до 50 млн км².

Загальногеологічна оцінка нафтових запасів планети становить від 250 до 500 млрд т, а якщо врахувати ще й важку нафту, що міститься в бітумінозних пісках та нафтових сланцях, то значення підскакує до 800 млрд т.

Цифри гігантські, але це зовсім не означає, що людство може спати спокійно, не переймаючись енергоресурсами завтрашнього дня. Справа в тому, що розробка сланців дуже дорога і екологічно небезпечна, тому їхньою здобиччю мало хто займається. Загальногеологічні запаси мають на увазі всю нафту, що міститься в надрах землі, але більшу її частину при сучасному рівні розвитку техніки люди поки що витягти не можуть.Тому поряд із поняттям загальногеологічного запасу широко використовується поняття розвіданого чи достовірного запасу нафти, тобто тієї кількості, яку вже сьогодні за сучасного рівня технічного прогресу можна отримати. І ось 800 млрд т плавно перетворюються на 150 млрд т. Саме ця цифра і є показником достовірних запасів нафти у світі на сьогоднішній день. І коли йдеться про нафтові запаси якоїсь країни чи регіону, то маються на увазі саме достовірні запаси.

Однак треба зауважити, що будь-які показники, пов’язані з видобутком мінеральних ресурсів, особливо паливних, не можуть бути абсолютними та точними.

Геологорозвідувальні роботи на планеті не припиняються ні на мить. Тому, незважаючи на те, що людство щороку збільшує видобуток нафти, її достовірні запаси теж збільшуються.

Сучасні технології дозволяють освоювати дедалі більші континентальні глибини. Але справжнім технологічним проривом стала можливість освоєння родовищ шельфу. Саме завдяки шельфовим розробкам у лідери нафтовидобувних країн вирвалися деякі країни Європи, такі як Норвегія та Великобританія. А Венесуела взагалі стала світовим лідером за достовірними запасами, обігнавши лідерів традиційних – країни Перської затоки.

Як утворилася організація ОПЕК

Головна особливість географії світових ресурсів нафти полягає в тому, що її основні запаси припадають на країни, що розвиваються, а основним споживачем нафти та нафтопродуктів є країни високорозвинені.

Проблема нестачі нафтових ресурсів загострилася ще 70-ті гг. минулого сторіччя. Саме у ці роки високорозвинені країни світу накрила перша хвиля енергетичної кризи. І пов’язано це було із припиненням постачання дешевого палива з країн Близького Сходу.

Досі ціни на енергоносії з Перської затоки були настільки мізерними, що нікому й на думку не спадало займатися масштабною розвідкою нових родовищ деінде. Цим фактом скористалися шейхи арабських країн та об’єдналися з метою контролю за світовим ринком чорного золота.

Договір про об’єднання спільних зусиль у цьому напрямі було підписано ще 1960 р. у місті Багдаді, але реальну силу країни-учасниці набули лише через десятиліття. Так виникла організація країн-нафтоекспортерів, відома як ОПЕК.

Лідерами із запасів і видобутку нафти на той період були Саудівська Аравія, Іран, Ірак, Кувейт і, як наслідок, вони стали лідерами організації. Завоювати вирішальні позиції на світовому нафтовому ринку цим арабським країнам вдалося завдяки тому, що на їхній території було сконцентровано 70 % усіх світових запасів цього енергоресурсу, і знаходилися найбільші нафтові родовища, що мають початковий запас сировини понад 1 млрд т.

Як і чому змінюється статистика щодо запасів нафти

Розквіт світової нафтової епохи припав на 70-80-ті гг. минулого сторіччя. Саме тоді було відкрито великі родовища нафти у країнах, які не належать до ОПЕК, у тому числі й Радянському Союзі. Сюди можна віднести освоєння Аляски, Мексиканської затоки, шельфів штату Каліфорнія та Північного моря, Західного Сибіру, ​​Волго-Уральського району.

Відкриття нових родовищ вивело на світовий нафтовий ринок нових гравців. Хоча новостворені родовища нафти були дуже великими, тягатися з країнами Близького Сходу ні за запасами нафти, ні за рівнем її видобутку ніхто, як і раніше, не міг.

З кінця 80-х років. всі найбільші та рентабельні родовища нафти були відкриті. Продовжувати збільшувати запаси сировини за рахунок нових родовищ вже неможливо. І тоді виникла нова тенденція: вона полягала в тому, що домагатися зростання запасів нафти стали за рахунок додаткового буріння на родовищах, що вже діють.

До цього методу насамперед вдалася провідна п’ятірка найбагатших близькосхідних нафтових держав, яка хотіла втрачати завойованого статусу. Сюди увійшли Саудівська Аравія, Іран, Ірак, Кувейт та Арабські Емірати. Завдяки новій тактиці ці країни ще 20 років утримували пальму першості за кількістю достовірних запасів нафти, а заразом як найбільші здобувачі та експортери.

Але методом додаткового буріння скористалися інші країни, багаті і дуже, наприклад, Канада і Венесуела. Результат не забарився, і до другого десятиліття XXI ст. картина країн, що лідирують за розвіданими запасами чорного золота, змінилася. Відтіснивши Саудівську Аравію на 2 місце, абсолютні лідери за запасами вибилася Венесуела. А Канада впевнено посіла 3 позицію, потіснивши Іран та Ірак.

Починаючи з 90 р. минулого століття Саудівська Аравія, досягнувши рівня нафтових запасів у 260 млн. барелів, продовжує незмінно залишатися на цьому рівні. Іран та Ірак водночас досягли рівня 100 млн барелів. А ось Канада та Венесуела зробили різкий стрибок вгору в останні 1,5 десятиліття. У цьому початку XX в. Канада мала мізерні запаси приблизно в 10-20 млн барелів.

Різке зростання відбулося в 2002-2003 рр., коли освоєння нових родовищ і застосування нових технічних засобів відразу збільшили запаси країни до 175 млн. барелів. А Венесуела з тих же причин збільшила свої зі 100 млн. барелів у 2010 р. до 297 млн. – у 2013 р.

Таким чином, можна підбити підсумок. Найбагатша нафтою країна – це поняття дуже умовне. Ситуація змінюється від десятиліття до десятиліття, інколи ж може кардинально змінитися протягом 1-2 років. Вичерпність мінерального ресурсу; відкриття нових родовищ; додаткові дослідження родовищ, відкритих раніше, але тоді визнаних нерентабельними; вдосконалення технологій видобутку корисних копалин, що дозволяють проникнути на нові глибини – це призводить до постійної зміни статистичних даних.

Близькосхідні країни, хоч і повільно, але поступаються своїми лідерськими позиціями, а їм на зміну приходять нові дійові особи. Сьогодні п’ятірка лідерів із запасів у 2021-2022 році виглядає так: Венесуела, Саудівська Аравія, Канада, Іран, Ірак. Який розклад буде завтра – покаже час.