Михайло Горбачов помер. Йому був 91 рік

Горбачов був генеральним секретарем ЦК КП(б)У і головою Президії Верховної Ради СРСР. Він був останнім лідером СРСР і єдиним президентом цієї країни. У 1990 році він отримав Нобелівську премію миру.

Юрист і економіст-агроном за освітою, він почав свою партійну діяльність у Ставропольському краї. З 1971 року він був членом Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС), відповідав за сільське господарство, але швидко здобув вплив і в інших сферах. У 1985 році став генеральним секретарем ЦК КПРС. З 1988 року він також був головою президії Верховної Ради СРСР, тобто формально – главою держави.

З його ініціативи в 1985-1991 роках тривала спроба багатосторонніх реформ в країні, відома як «перебудова» – реконструкція. Насправді її метою було вдосконалення системи (а не її зміна) шляхом підтримки демократизації та посилення впливу суспільства на владу, розширення прав трудових колективів і громадських організацій, удосконалення функціонування закону. Горбачов започаткував політику «гласності», результатом якої стало прийняття в 1990 році Закону про скасування державної цензури.

Горбачов вирішив повернути із заслання фізика і правозахисника Андрія Сахарова, в СРСР почався процес повернення громадян СРСР до дисидентів і реабілітації жертв політичних репресій. Проте наслідки економічних реформ були неоднозначними: Горбачову не вдалося підтримати неефективну планову економіку, була гіперінфляція та тривалий економічний спад.

Горбачов в очах росіян є чи не найбільш неоднозначно сприйманим лідером їхньої країни.

У 2015 році, з нагоди 30-річчя перебудови, незалежний Левада-Центр запитав росіян про його оцінку. 55 відсотків сказали, що це принесло більше шкоди, ніж користі. Вдвічі менше – 24 відсотки – вважали, що це принесло більше користі. Наслідком реформ став, на думку багатьох сучасних громадян СРСР, не тільки розвиток демократії, а й втрата «порядку» в державі, включно з кривавими національними конфліктами.

Сьогодні багато співвітчизників Горбачова згадують його епоху крізь призму того, чим вона закінчилася: розпадом Радянського Союзу. Хоча Біловезькі угоди 1991 року підписав не Горбачов, а Борис Єльцин, росіяни вважають, що до цього призвели саме його дії.

З правлінням Горбачова пов’язані такі епохальні події, як закінчення гонки озброєнь, виведення радянських військ з Афганістану, возз’єднання Німеччини. Завдяки цим досягненням Горбачов користувався повагою і симпатією на Заході. У 1990 році він був удостоєний Нобелівської премії миру за діяльність з ядерного роззброєння та зміцнення світової безпеки, яку він взяв після зустрічі з президентом США Рональдом Рейганом у Рейк’явіку в 1986 році.

В очах багатьох росіян ці досягнення на міжнародній арені не завжди були позитивними для їхньої країни. Кінець холодної війни та виведення радянських військ із НДР та Східної Європи багато хто й донині розглядає як вияв слабкості до Заходу, надмірну поступку чи навіть зраду.

Соціологи неодноразово запитували росіян про оцінку постаті Горбачова. Творця перебудови байдуже сприймали багато росіян – за останнє десятиліття від 44 до 49 відсотків. Його досягнення сприймаються неоднозначно, і в той же час він не вважався активним політиком тогочасної Росії. У 1996 році він намагався брати участь у президентських виборах, але отримав незначну підтримку. Він намагався створити соціал-демократичну партію, але вона також не відігравала великої ролі в країні.

Горбачов заснував дві громадські організації: екологічний Міжнародний Зелений Хрест і Горбачов-Фонд, присвячений політичним дослідженням.

В останні два десятиліття творець перебудови часто критикував Захід, особливо США, звинувачуючи їх у тріумфалізмі та прагненні до світового панування. Він негативно оцінив розширення НАТО та плани побудови протиракетного щита у Східній Європі. Він розкритикував санкції Заходу проти Москви і підтримав приєднання анексованого в 2014 році Криму до Росії. Водночас він неодноразово критикував відсутність демократії на батьківщині.