Повстанці Кристина Левінсон-Марковська та Богдан Бартніковський згадують Варшавське повстання та коментують війну в Україні

Кристина Левінсон-Марковська, псевдо «Biedronka», медсестра з групи «Żywiciel», під час повстання мала 17 років.– Я була в Білянах, де жила і працювала. Усі дівчата з нашого пізнішого патруля знали одна одну. було б повстання, ми проходили вишкіл, у так званому «Нашому домі» на вулиці Каспровича відкрили польовий госпіталь № 203. ми виконували свої обов’язки, – зазначила вона в «Так є» на TVN24.

Варшава на хвилину зупинилася. Вшанування повстанців

– У перший день (Варшавського повстання) госпіталь ще готували. Були запаси, але коли справа доходить до меблювання, встановлення ліжок, то все ще зроблено. Вони були першими пораненими, вбитими. 3 серпня були найбільші бої, на вулиці Жеромського був дуже сильний вогонь, німці наступали з Повонзків, була навіть гарматна стрілянина. З того періоду у нас було найбільше травм, – сказала вона.

Богдан Бартніковський, повстанець і письменник, колишній в’язень Аушвіц-Біркенау, 78 років тому, йому не виповнилося й 13 років. – Вночі більшість сил Армії Крайової з Охоти відступила до Хойновських лісів. 2 серпня на світанку був сформований підрозділ повстанців, який не відійшов з основними силами, – згадав він.

– Було сформоване угруповання «Редута Каліска» під командуванням лейтенанта Густава (Анджея Хичевського – ред.). Зі світанку 2 серпня до цього угруповання пішов мій батько, я бігав за батьком і був корисний повстанцям як посильний, хлопець для перенесення спорядження, яке потрапило в невеликий підрозділ із дивізії СС Герман Герінг. Там була зброя і боєприпаси, на наше щастя, це все довелося переміщати такими силами, як я, – нагадав він.

Тоді, як розповів Бартніковський, він долучився до створення польового шпиталю. – Завдяки тому, що в районі в лікарнях працювало кілька лікарів, кілька медсестер і санітарок, вдалося створити польовий шпиталь, для якого не було ні найменшого обладнання. Її доводилося збирати у мирних жителів у довколишніх будинках, – згадав він.

– Це також була моя робота до 9 серпня, коли «Густав» вирішив, що не може далі воювати, протистояти військам РОНА (Російська народно-визвольна армія – ред.) військам русинських колабораціоністів, які були у 29-й дивізії Ваффен-СС – він сказав .

Говорили повстанці й про війну, яка точиться за нашим східним кордоном. — Важко дивитися, важко. Але ці погляди такі жорстокі, жахливі і вони, безперечно, нагадують нам про ті моменти. Це дуже емоційно, так що навіть людина відволікається від погляду, тому що ти сприймаєш це дуже погано, – зізналася Левінсон-Марковська.

«Як я бачу в звітах про людей, які втікають із зон бойових дій, я бачу, як мене виганяють із мого сімейного дому та ведуть кудись у невідоме, позбавляючи всього мого життя, у якому я був», — сказав Бартніковський.