Україна. Мешканець окупованого Херсоня в інтерв’ю PAP: росіяни викрадають людей за списками, частину вбивають

«Моє життя розділене на час до і після початку вторгнення», — каже жінка, яка бажає залишитися неназваною з міркувань безпеки. Згадуючи день російської агресії, вона додає: – Чітко пам’ятаю той ранок. Друзі почали дзвонити мені, на що я спочатку намагався ігнорувати, але коли сигнали продовжувалися, я нарешті підхопив слухавку й почув крик: «Все включено, пакуйте свій одяг!»

Я не міг у це повірити, раптовий приплив думок і панічні атаки паралізували моє тіло. Невже я справді скоро помру? – Я повторював знову і знову, – зізнається 23-річний хлопець. Вона додає, що перші дві доби провела практично нерухомо – в тій же позі, в тому самому одязі. «У мене було відчуття, що я просто рухаю великим пальцем, щоб гортати повідомлення на телефоні», — згадує вона.

Репортаж TVN24.pl: НАПАД РОСІЇ НА УКРАЇНУ

На початку березня росіяни захопили Херсон на півдні України. Це найбільше місто, окуповане окупаційними військами після початку вторгнення 24 лютого. – Я добре пам’ятаю момент, коли вони зайшли в місто. Я ховався в хаті і слухав бої. Вони тривали кілька днів, хлопці з територіальної оборони намагалися нас захищати, але росіян все йшло, – розповідає молода українка.

– На початку ми дуже рідко виходили з дому, лише за їжею. Ми їх насправді не бачили. Зараз вони скрізь, на кожному кроці – найважче, що я ще бачу їхні обличчя, але нічого не можу зробити, – розповідає жінка про росіян, які окуповують місто. На запитання, хто такі окупанти у місті, 23-річний хлопець відповідає, що «спочатку це були переважно військові, сьогодні щось на зразок ФСБ».

«Ми всі регулярно чистимо свої телефони, щоб вони не знайшли нічого, що могло б їх спровокувати». Після нашої розмови мені також доведеться негайно видалити всі сліди контакту, – заперечує вона. – Їхнє ставлення до мешканців неможливо визначити чи передбачити. Іноді вони поводяться нормально, а іноді – якщо щось піде не так – можуть у кращому випадку когось побити, а в гіршому – відвезти туди, куди ще ніхто не повертався, – каже він.

23-річний хлопець згадує випадки злому в ресторани, магазини, офіси та готелі, численні акти вандалізму та жорстокого поводження. – У місті дуже багато ДТП. Росіяни не звертають увагу на світлофори, пішохідні смуги, обмеження швидкості. Вони завжди п’яні. Після аварій вони просто йдуть і нічого не можна зробити, щоб їх покарати, – каже він.

Жінка також звертає увагу на особливо важке становище пенсіонерів, які залишились у Херсоні. – Окупаційна влада робить усе, щоб старші не отримали пенсії. Таким чином їх хочуть змусити прийняти російські паспорти, російську валюту та російські замовлення. Молодь береться за будь-яку роботу, а що робити старшим? – риторично запитує він.

Відповідаючи на запитання про забезпеченість магазинів, херсончанин зазначає, що «здебільшого торгівля відбувається на ярмарках». Люди привозять фрукти та овочі з прилеглих садів та ферм, а потім продають їх у своїх автомобілях. – Це точно краще, ніж на початку, коли ми думали, що просто помремо з голоду, – згадує він.

За словами 23-річної дівчини, завезти українські продукти в місто практично неможливо. – Частина магазинів залишається в руках старих власників, які, незважаючи на російські блокади, намагаються завантажити українські товари. Інші підконтрольні Москві, яка постачає їм свою продукцію, намагаючись довести, що «руський мир» нам вигідний, – пояснює жінка.

– У нас також величезна проблема зі зв’язком, українські телефонні мережі не працюють, люди шикуються в черги на точках, де можна зловити Wi-Fi, і звідти, щільно збившись, намагаються налагодити зв’язок зі своїми близькими, – пояснює він.

Він зазначає, що в місті також діють осередки збройного опору, а самі мешканці не сумніваються в українському майбутньому Херсона. – Є низові групи, які полюють на колаборантів. Частину вже вбили, решту скоро заб’ють – кожен отримає по заслугах, – запевняє жінка. – Звичайно, окупанти влаштовують пастки для партизанів, обшукують машини, мають списки людей, яких розшукують, – додає він.

– Я намагаюся не брати участі в тому, що тут намагаються влаштувати росіяни. Я не буду купувати їхні товари, я не буду міняти паспорт, я не буду купувати російський номер телефону. Раніше ми влаштовували демонстрації, хотіли дати зрозуміти, що їм тут не раді, але вони просто почали на нас нападати, – каже 23-річний хлопець.

На запитання про її ставлення до запланованого Росією референдуму щодо входження окупованого регіону до складу Росії вона відповідає. – Усі спроби безуспішні, всі знають, що люди ні на що подібне не підуть. (окупанти) навіть почали завозити жителів Криму, щоб створити враження, що вони мають підтримку в Херсоні, – пояснює жінка.